Ідеш до чудового неба,
Спішиш до святої мети,
А сил так багато ще треба,
Щоб в славу ту вічну ввійти..
Там змій притаївсь при дорозі,
Він жало у квіти сховав
І вабить усіх, хто проходить,
Ту квітку принадну зірвать..
Він хоче, щоб ти не добіг,
Щоб міцно вкусив тебе гріх.
Квіток не зривай,
Минай їх, минай!
Від зла до Христа утікай!
Є друзі, любов котрих бачиш,
Ручаєшся в вірності їм..
Але ненароком заплачеш,
Буває в житті, і від них.
Якщо тобі друзі сказали
Лишити Христа в забутті,
Ти сміло скажи всім, щоб знали:
«Христос – найдорожчий в житті!»
Мені кращий друг є Ісус,
Тому не боюсь я спокус!
І світлом життя і силою є,
У ньому все щастя моє!
Ввійдеш ти в країну нетління,
Про неї всім людям скажи!
Дароване Богом спасіння
В житті над усе бережи!
А, може, сумніву краплина
Проникнула в серце комусь? –
Спіши до Отця мов дитина,
Про сумнів скажи то йому!
Він дасть перемогу над злом
І сил працювати веслом.
Не здайся, борись, на Спаса дивись –
Усе переможеш з Христом!
Як точно написано: і про християнську радість, і про лукавого, і про рани, які християни або просто ближні наносять один одному! І руки часто опускаються… І в таку мить треба дивитися не на обставини, а на Бога, який простягає нам Свою руку допомоги.
автор: Людмила Бойко